Актуалізація національного наративу путівників 19–20 ст.: Володимирська вулиця Києва

Ігор Гирич

doi:10.28925/2524-0757.2024.215

Автор(и)

Ігор Гирич Завідувач відділу джерел нової історії України Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАНУ, доктор історичних наук, Київ, Україна https://orcid.org/0000-0002-9999-5620

DOI:

https://doi.org/10.28925/2524-0757.2024.215

Ключові слова:

Київ, Володимирська вулиця, історична пам’ять, російський дискурс, національні пріоритети

Анотація

Стаття присвячується проблемі формування історичної пам’яті широкого загалу киян і гостей міста — українців — в часи СССР і перші роки незалежності України. Автор проаналізував зміст путівників середмість Києва, а саме вулиці Володимирської. Він дійшов висновку, що у краєзнавчій київській культурології домінував колоніальний і постколоніальний російський дискурс, коли наголос було зроблено на людях і подіях, які утверджували російсько-комуністичну владу в столиці України. І така домінація досі остаточно не подолана. У статті запропоновано суттєво змінити акценти в розповіді про історичний сенс культурного ландшафту Києва. І зробити це так, щоб міський простір наповнився особливо значущими для української історії та культури подіями та персоналіями. До прикладу, автор доводить, що будинок 28 на вулиці Володимирській досі позиціонується як помешкання творця російського національного стилю в малярстві Віктора Васнєцова. Але саме тут розташовувалося Українське наукове товариство, очолюване Михайлом Грушевським, — прообраз Української академії наук перед Українською революцією 1917–1921 років. На будинку досі не встановлено меморіальної дошки на честь цього товариства. Сама Володимирська вулиця — це проєкція життя Михайла Грушевського. Тут діяли Університет Св. Володимира, де історик навчався, Історична секція Всеукраїнської Академії наук (1924–1931), яку він очолював, Український клуб, де відбувалися його публічні лекції, нарешті — парламент Української Народної Республіки, де він був головою. Розгляд того, як саме розповідається у путівниках, що досі є у широкому обігу, про споруди на Володимирській вулиці, дозволив авторові дійти висновку про необхідність кардинального оновлення суспільно-культурних пріоритетів у розмові про історичну спадщину Києва. Це дозволить осучаснити практики комеморації, використовувані міською культурологією та урбаністичним краєзнавством.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Посилання

Chornovol, I. (2010). 199 deputativ Halytskoho seimu. Lviv: Triada plius [in Ukrainian].

Dorosh, Ye., & Sliuzar, V. (2010). Rodyna Kachaliv v istorii Halychyny. Ternopil [in Ukrainian].

Druh, O., & Malakov, D. (2004). Osobniaky Kyieva. Kyiv: Kyi [in Ukrainian].

Faizulin, Ya., Maiorov, M., & Kucheruk, O. (2023). Kyivski adresy Ukrainskoi revoliutsii 1917–1921. Kyiv: Komora [in Ukrainian].

Khinkulov, L. F. (1980). Literaturni zustrichi: Rozpovidi pro pysmennykiv u Kyievi. Kyiv: Radianskyi pysmennyk [in Ukrainian].

Melnyk, O. (2006). Lysty Leopolda Budaia yak dzherelo do vyvchennia naukovo-orhanizatsiinoi ta vydavnychoi diialnosti Mykhaila Hrushevskoho (1907–1912). Ukrainskyi arkheohrafichnyi shchorichnyk, 10–11, 603–615 [in Ukrainian].

Mokrousova, O. (2013). Budynok Alioshyna na Sofiiskii ploshchi (Viddzerkalennia Sofii u kyivskomu arkhitekturnomu prostori). Pamiatky Ukrainy, 3, 34–53 [in Ukrainian].

Pankova, S. M. (2007). Adresy kyivskoi redaktsii, kontory ta knyharni “Literaturno-naukovoho vistnyka” (1907–1919 rr.). Abstracts of Papers ’07: Kyiv i kyiany, vyp. 7 (pp. 118–136). Kyiv [in Ukrainian].

Pankova, S. (2004–2005). Mykhailo Hrushevskyi i narodna hazeta “Selo” u svitli memuarnykh ta epistoliarnykh dzherel. Ukrainskyi istoryk, 3-4/1, 25–46 [in Ukrainian].

Pankova, S. M. (2013). Sadyba Hrushevskykh na Pankivskii – “Ukrainskyi Piemont” u tsentri Kyieva. Pamiatky Ukrainy, 10 (94), 30–45 [in Ukrainian].

Vivcharyk, P. (2014). Politychni idei Stepana Kachaly (za materialamy chasopysu “Dilo” [in Ukrainian].