Попередження плагіату

Поняття про плагіат, компіляцію, фабрикацію та фальсифікацію

Плагіат (англ. plagiarism) – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору (Закон України «Про авторське право і суміжні права»).

В освітньо-науковій сфері плагіат найчастіше виражається в публікації під власним іменем чужого тексту без зазначення джерела запозичення.

Загалом, плагіат можна поділити на три основні типи:

  • Копіювання чужої наукової роботи, чи декількох робіт та оприлюднення результату під своїм іменем.
  • Створення суміші власного та запозиченого тексту без належного цитування джерел.
  • Рерайт (англ. rewriting) – перефразування чужої праці без посилання на оригінального автора. Цей тип плагіату, якщо він зроблений більш-менш досконало на сьогодні важко виявити технічними засобами пошуку плагіату.

Редакція журналу також закликає авторів уникати такого явища як компіляція та в жодному разі не вдаватися до фабрикації чи фальсифікації даних

Компіляція – процес написання наукової праці на підставі чужих матеріалів без самостійного дослідження та опрацювання джерел.

Фабрикація – вигадування даних чи фактів, що використовуються в освітньому процесі або наукових дослідженнях.

Фальсифікація – свідома зміна чи модифікація вже наявних даних, що стосуються освітнього процесу чи наукових досліджень.

Рекомендації щодо запобігання академічному плагіату в наукових роботах

З метою належної реалізації норм Законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту», дотримання основних принципів академічної доброчесності й системного підходу до розвитку методів та засобів виявлення плагіату в освітньо-науковому просторі, редакційна колегія  дотримується у своїй політиці розроблених Міністерством освіти і науки України Рекомендацій щодо запобігання академічному плагіату та його виявлення в наукових роботах (авторефератах, дисертаціях, монографіях, наукових доповідях, статтях тощо):

  • Будь-який текстовий фрагмент обсягом від речення і більше, відтворений в тексті наукової роботи без змін, з незначними змінами, або в перекладі з іншого джерела, обов'язково має супроводжуватися посиланням на це джерело. Винятки допускаються лише для стандартних текстових кліше, які не мають авторства та/чи є загальновживаними.
  • Якщо перефразування чи довільний переказ в тексті наукової роботи тексту іншого автора (інших авторів) займає більше одного абзацу, посилання (бібліографічне та/або текстуальне) на відповідний текст та/або його автора (авторів) має міститися щонайменше один раз у кожному абзаці наукової роботи, крім абзаців, що повністю складаються з формул, а також нумерованих та маркованих списків (в останньому разі допускається подати одне посилання наприкінці списку).
  • Якщо цитата з певного джерела наводиться за першоджерелом, в тексті наукової роботи має бути наведено посилання на першоджерело. Якщо цитата наводиться не за першоджерелом, в тексті наукової роботи має бути наведено посилання на безпосереднє джерело цитування («цитується за:…………»).
  • Будь-яка наведена в тексті наукової роботи науково-технічна інформація має супроводжуватися чітким вказуванням на джерело, з якого взята ця інформація. Винятки припускаються лише для загальновідомої інформації, визнаної всією спільнотою фахівців відповідного профілю. У разі використання у науковій роботі тексту нормативно-правового акту достатньо зазначити його назву, дату ухвалення та, за наявності, дату ухвалення останніх змін до нього або нової редакції.
  • Будь-які відтворені в тексті наукової роботи оприлюднені твори мистецтва мають супроводжуватися зазначенням авторів та назви цих творів мистецтва (якщо вони відомі). У разі використання творів виконавського мистецтва слід зазначати також індивідуальних чи колективних виконавців (якщо вони відомі). Якщо автори/виконавці невідомі, слід зазначити, що вони невідомі. У разі неможливості ідентифікувати автора, назву та/чи виконавців твору слід обов'язково зазначити джерело, з якого взято відтворений твір.

Процедура виявлення плагіату

З метою запобігання плагіату, на етапі первинного розгляду, редакційна колегія перевіряє усі подані роботи на оригінальність, шляхом виявлення збігів/ідентичності/схожості тощо.

Подані рукописи перевіряються на унікальність за допомогою спеціального програмного забезпечення, а саме сервісу пошуку текстових збігів UNICHECK.

Слід відзначити, що сучасні програми перевірки на плагіат не є досконалими. Існує ризик, що різне програмне забезпечення, в залежності від налаштувань, використовуваного алгоритму і бази текстів для порівняння, покаже різний відсоток. У зв’язку із цим, під час перевірки на плагіат, для більш ефективної перевірки, з рукописів прибираються такі загальні текстові компоненти, як вихідні дані автора, виноски та списки літератури.

Послуги щодо перевірки робіт на плагіат надає Бібліотека Київського університету імені Бориса Грінченка.

У випадку виявлення плагіату, обсягом до 30%, редакційна колегія надсилає рукопис назад автору для доопрацювання та ліквідації допущених порушень авторського права.

Якщо відсоток плагіату становить більше 30%, рукопис відхиляється, без права додаткового розгляду.

У випадку виявлення плагіату (обсяг якого перевищує допустиму норму) вже після виходу журналу, редакційна колегія приймає рішення:

  • 1)  про зняття публікації, із зазначенням на кожній сторінці відповідного надпису «Знято з публікації у зв’язку з порушенням авторських прав: плагіат. Рішення редколегії №__ від «__» «___________» 20__ р.»;
  • 2) про проведення внутрішнього розслідування з метою з’ясування головних обставин виникнення подібної ситуації та її запобігання у майбутньому.

Самоплагіат, дублювання публікації та самоцитування

Самоплагіат (анг. Self-plagiarism) – оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів (Закон України «Про освіту»). Іншими словами – це повторне видання власних наукових текстів без зазначення посилань.

Дублювання публікації (анг. Duplicate Publication) – це публікація автором чи видавцем одного і тож інтелектуального матеріалу кілька разів у різних виданнях.

Самоцитування (анг. Self-citation) – це зазначення у науковій роботі посилань на власні праці.

Редакційна колегія закликає авторів:

  • не використовувати самоплагіат як засіб збільшення власної кількості публікацій;
  • не вдаватися до дублювання, а саме: одночасно подавати один і той же рукопис для друку в інші видання чи надсилати до редакції раніше опубліковані матеріали, окрім передбачених винятків (дивись нижче);
  • уникати самоцитування як засобу збільшення власного індексу цитувань.

Виняткові умови, коли дозволяється самоплагіат, дублювання та самоцитування

Самоплагіат допустимий лише за умови, якщо використаний матеріал раніше був представлений у формі анотації або дисертаційного рукопису. При цьому, обсяг дозволеного самоплагіату не повинен перевищувати 25%.

Дублювання публікації можливе лише, коли опублікована робота становить вагому цінність для розвитку історичної науки та суспільства в цілому, й автор, з метою популяризації отриманих результатів дослідження серед широкої аудиторії, бажає повторно подати матеріали до друку в журналі, але на мові що відрізняється від оригінального рукопису.

У такому випадку, автор зобов’язаний:

  • повідомити редакційну колегію про подібну ситуацію;
  • надати повну інформацію щодо повторного використання контенту, в тому числі, представити оригінальну версію первинної публікації;
  • отримати всі необхідні дозволи від попереднього видавництва і від будь-яких інших осіб, які володіють правами щодо цієї статті;
  • зазначити у вступній частині роботи інформацію про те, що стаття не є первинною, а являє собою переклад раніше опублікованої праці.

Після отримання повної інформації щодо дубльованого матеріалу та з урахуванням усіх можливих позитивних і негативних наслідків, на засіданні редакційної колегії приймається рішення: опублікувати або відхилити статтю.

Самоцитування можливе лише, якщо автор працює з темою, яка є унікальною за своїм характером і ніхто інший не проводить досліджень у цьому напрямку. Подібна практика сприяє популяризації результатів попередніх напрацювань, шляхом перенаправлення науковців до інших, раніше опублікованих робіт.